Наша група займалася відео пошуками.

Палке кохання в житті І.Франка

Наша група,  опрацювавши різні джерела, створила презентацію про кохання в житті І.Франка

Ми, група, що досліджує життя й творчість Івана Франка, опрацювали Інтернет-ресурси:






зібрали за темою необхідний матеріал та розробили до Дня самоврядування урок за повістю Романа Горика "Тричі мені являлася любов"

Інтимна лірика Івана Франка та повість-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов»

10 клас

Мета: представити учням особистість І. Франка не тільки як геніального поета, громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті справжнє кохання;

розвивати читацькі навички школярів, вміння аналізувати та коментувати прочитане;

через виразне читання віршів Франка, уривків з повісті-есе Р.Горака допомогти десятикласникам розкрити світ почуттів поета, розвивати уміння художнього читання інтимної лірики;

сприяти утвердженню в юнацьких душах доброти, милосердя, краси і щирость почуттів.

Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх творів.

Методи і прийоми: слово вчителя, виразне читання поезій І. Франка, бесіда на основі прочитаних творів, поетично-музична інсценізація «Тричі мені являлася любов», дослідницька робота учнів-критиків.

Міжпредметні зв'язки: музика. Аудіозаписи пісень «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» та «Червона калино, чого в лузі гнешся?»; запис вірша «Чого являєшся мені...»

Обладнання: виставка творів і портрет Івана Франка; ТЗН, таблички з іменами жінок поета; сценарій, музичне оформлення та декорації.

Епіграф уроку:

О розмотай шляхи мені, богине,

Світ за очі від тебе забіжу,

Рятуй мене, врятуй мене, бо згине

Моя душа, задивлєна в чужу.

Л. Костенко

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності

Любов... Кохання... Такі хвилюючі слова. Скільки навіюють вони думок, переживань. І як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням. Що ж означає кохати? У вас все попереду, і кожен знайде свою відповідь на це запитання у своєму серці. А ми сьогодні звернемось до поезій Франка:

... тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі;

Завмерлеє в серці кохання.

Ми звикли говорити про Франка як про поета-борця, але ж він ще й тонкий лірик, людина з палким серцем, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого. Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення у творчості Франка — поезії, прозі, драматургії.

II. Повідомлення теми і завдань уроку

Сьогодні на уроці слова «туга», «сум», «нещасливе кохання» звучатимуть досить часто. Адже пошуки берега любові в складному, бурхливому житейському морі тривог не бувають без перешкод.

(Учні записують тему та епіграф уроку).

Кружляють у тихому сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу (чи від сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі. Спробуймо зрозуміти її поривання, болі, втіхи — і тоді відкриємо для себе Франка — «лірика високої проби». Звернемося до листів поета, збірки «Зів'яле листя», повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов». Щоб зрозуміти ці поезії (чудову збірку інтимних віршів), вам слід було прочитати рекомендовану повість-есе Р. Горака «Тричі...»

III. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда з учнями.

1. Ви зустрілися з новим терміном повість-есе. Як ви його розумієте ? (Повість-есе — це документальна повість на основі листів, фактичних даних).

2. Що ви можете сказати про композицію повісті? (Складається з чотирьох частин: частина І — «Одна несміла, як лілея, біла...»; частина II — «Явилась друга — гордая княгиня...»; частина III — «Явилась третя... — і очам приємно...»; частина IV —«Жінка, котра була поруч...» Кожна з них присвячена жінці).

3. Чому назви перших трьох частин звучать як поетичні рядки? (Бо вони є рядками з поезій І. Франка).

4. Чому повість Р. Горака має назву «Тричі мені являлася любов»? (Бо так І. Франко назвав поезію, де висловив свої глибокі почуття до трьох жінок, які зустрілися йому на життєвому шляху).

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Розповідь учителя.

Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?

Отже, про жінок у долі Франка піде мова на першому уроці.

Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. «Хвилини, в котрих я любив... були, може, найкращі в моїм житті — жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».

— Кому присвячена перша частина повісті? (Ользі Рошкевич).

А в листі до А. Кримського від 26 серпня 1898 року І. Франко писав: «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878—1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого... Се був для мене важкий удар, і сліди його знайдете в «На дні» і у віршах «Картка любові».

— Що ж з Горакової повісті нам відомо про Ольгу Рошкевич, першу Франкову любов?

Завдання. В ході уроку робити записи, занотувати те, що найбільше вразило.

Повідомлення учнів першої групи за І частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1854 року. У наступному році в родині Михайла Рошкевича з'явився на світ син Ярослав, а в 1859 році — дочка Михайлина. У с. Лолині звільнилося нове місце пароха, куди отця Рошкевича й призначили. До цієї посади додавалося 9 моргів одного поля, 22 морги сіножатей і конгресійна дотація 267 злотих.

Перший раз Франко побачить Ольгу в 1874 році, під час канікул у Лолині. Від цього часу він залишить там своє серце...

Одного разу в Лолин наїхала «єпископська візитація» перевіряти, як ідуть мирські та духовні справи в отця Рошкевича. Отець влаштував гостям пишний обід, на який запросив і Франка.

Шановні отці говорили про політику, погоду і про народ. Народ, на їх думку, зовсім зледащів, забув про Бога, про церкву, а лиш п'є горілку.. Франко не витримав, почав доводити своє... Назрівав скандал.

Отець Рошкевич зблід, не знав, що робити. Але побоювання були даремні. Один з гостей, вислухавши Франка, сказав : « Та то, прошу я вас, розум. Та пану Франку з таким розумом бути, щонайменше, університетським професором». Гості випили за пророкування і в один голос заявили: обов'язково підуть на першу лекцію професора. Заодно поздоровили й отця з гарною партією для доньки.

Та отець був проти цього шлюбу.

Учень 2. У червні 1877 року Франка було заарештовано.

Президія намісництва у Львові висилає лолинському старості розпорядження про необхідність з'ясувати характер зв'язків між о. Рошкевичем та Франком. Після цього розпорядження Рошкевича потягнули в Долину для протоколу. Коли слідчий запитав, з якою метою Іван Франко бував у них удома, священик сказав, що пан Франко був репетитором його сина Ярослава. Але слідчий продовжував збирати необхідну інформацію.

29 липня 1877 року долинський помічник старости писав: «Я встановив, що стосунки Франка з Рошкевичем мали більш сімейний характер, бо Франко хотів одружитися з його дочкою».

У Ольги був сильний характер, і вона слухати не хотіла, щоб розірвати відносини з Франком.

Вона виїжджає на зиму до Іванівки, а звідти до Франка. В їхніх листах ще повно надії на спільне життя і майбутнє. Для себе на весілля вони готували подарунок: збірку пісень, записаних у Лолині. Ці пісні збирала Ольга.

Вийшовши з тюрми, Франко таємно від усіх приїздить до Лолина, щоб побачитися з Ольгою.

Більше він у Лолині не був, бо дуже добре усвідомлював своє становище, розумів, що зв'язок із цією дівчиною не може продовжуватись.

Учень 3. Невдовзі після деяких вагань Ольга вийшла заміж за Володимира Озаркевича. Дізнавшись про це, Франко писав їй: «Не бійся, не стану дораджувати тобі, стративши тебе, стратив тим опору в житті».

Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем відбувся в Лолині у вересні 1879 року . Таким чином, Ольга отримала волю. їй здається, що саме тепер прийшла пора здійснити задумане: стати письменницею. Перші кроки в літературі, підтримка Івана Франка вселяють надію в Ольгу. Вона гарно перекладає, але написати самостійну річ не може.

Наприкінці 1879 року Ольга покидає назавжди Ло-лин і переїздить до чоловіка. Франко і Ольга поступово віддалялись одне від одного. Ольга стала сумніватися в любові Франка. Між ними почалися непорозуміння. Листи до Франка Ольга пише все рідше.

Учень 4. Недобре складається життя Володимира Озаркевича. З батьківського насидженого місця його переводять у с Скопівку. Там народжується син, якого назвали Іваном на честь Франка, а за ним і дочка Олена. З 1908 року Володимир Озаркевич працює в с. Берегів Нижній. Там він і помер у 1912 році на 57-му році життя.

Після смерті чоловіка Ольга деякий час живе у сестри Михайлини, а коли захворіла дружина чоловікового брата, переїздить до Львова.

Вона уникає зустрічі з Франком.

Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла попрощатися. Але вона відповіла відмовою і до кінця свого життя шкодувала, що не виконала останнього бажання людини, яку так пристрасно любила, яка принесла їй стільки радості і страждань.

Весною 1935 року Ольга злягла, а 30 травня її не стало. Перед смертю вона слізно просила Михайлину, аби та вволила її останню волю: листи від нього, перев'язані голубою стрічкою, нехай покладе у труну, під голову. Воля Ольги була виконана. Після смерті Ольги пішли з життя або виїхали на чужину ті, хто міг би про неї та її єдину любов щось оповісти. 25 грудня 1943 року в ту саму могилу, де спочивала Ольга, опустили домовину внучки Оксани. На початку 1946 року помирає дочка Ольги Олена, через кілька місяців — її чоловік, а ще через деякий час — внук Володимир. Євхимія Окружна, служниця Рошкевичів, побудувала пам'ятник на могилі Ольги. Незабаром померла і вона, а пам'ятник розсипався (пізніше пам'ятник було поновлено).

Дослідник епістолярія. Я хотів би дещо додати. Сьогодні я виступаю як дослідник Франкового епістолярія. Я знайшов кілька листів Франка до Ольги, коли вона ще була незаміжня (сьогодні вже вони цитувалися). Навіть після одруження Іван Франко листується з Ольгою, підтримує перші кроки молодої жінки в літературі. Ось один із таких листів.

«Кохана Олю! Не можу не писати Тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до Тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і маєш власну волю в усьому. Єдина, не заказана і доступна для Тебе дорога — письменницька. Ти ще не знаєш, що можеш на цій дорозі зробити. Але я впевнений, що ти зробиш великий вплив на інших жінок. І моя рука, оскільки на початку це буде потрібно, ніколи не відмовиться допомогти тобі...

При щирій любові наше щастя повинно рости, не зменшуватись! Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхається нам, — жити хороше, любити хороше!

Прощай, моє серце! Цілую Тебе з щирою душею. Твій Іван.»

Я думаю, що кохання — це дар безцінний і до того ж довічний. Щаслива зустріч може мати трагічне завершення, кохану людину можна втратити, але назавжди залишається пам'ять почуття, котра іноді триваліша за саме кохання.

Учитель. Про цей період життя поета ми довідуємося також з роману «Терен на шляху» Петра Колесника, що вийшов у Львові 1960 року. (Учні інсценізують уривок з книги П. Колесника.)

— Здрастуй, Іванку...

— Здрастуй, Олю... Ніби ти і ніби не ти. Дуже змінилась. А в чому. Не можу сказати. Трохи поблідла.

— І ти поблід.

— А в очах ніби страх перед тим, кого ти назвала своїм мужем.

— Я назвала своїм мужем тебе. Вийшла заміж за іншого, а мріяла про зустріч з тобою, як в'язень мріє про волю.

— Мила моя! Не слід лукавити зо мною. Я нетямущий був, коли ми полюбились. Неначе правдою самою, мов золотом, очищеним в огні, я величавсь тобою, твоєю любов'ю. Я вірив, що любов дасть сили тобі звільнитися від пут і стати моєю дружиною, другом, товаришем. Я певен був, що ти не злякаєшся важкої путі, на яку я вступив раз назавжди. Але ти злякалась.

— Я не лукавила з тобою, Іванку мій! Я вірила в майбутнє, мною керувала щира любов до тебе. Ти думаєш, що я не мучилась, не плакала ночами, поки не зважилась вийти за другого? Не я лукавила з тобою. Все лукавство в жорстоких умовах нашого життя. Вони розлучили нас, через них ми пішли дорогами різними. Але любов, нашу любов — хто її може у нас відібрати? Хто?

Учень (від автора). Іван подумав: «Хто може відібрати? Ніхто. Вона сама згасла. Одружившись, Ольга піде битою дорогою, якою йшли тисячі жінок. Час все зруйнує. Обсядуть її діти, щоденні турботи, і гнила твань дрібниць покриє всі надії. Юна любов зів'яне, як вирвана з грядки квітка, і нагадуватиме про себе тільки у сні.»

Після одруження Ольги це була їхня перша зустріч і остання.

Учитель. Пам'ять першого кохання зостанеться з Франком на все життя, допоможе в нелегкій справі виховання власних почуттів. Ідеал не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають. Франко буде писати про жіночі образи в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги. Коли чуття брало гору над розумом, усі жінки ставали схожими на неї. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті».

— Хто та «гордая княгиня», якій присвячено другу частину повісті? (Юзефа Дзвонковська).

У листі Івана Франка до А.Кримського читаємо: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою — Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла, як народна вчителька...»

Про стосунки письменника з цією дівчиною йдеться в другій частині повісті-есе Р. Горака. Які стосунки єднали її і поета?

Повідомлення учнів другої групи за другою частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. У Нагуєвичах Франкові було дуже важко. Рідне село не дало йому захисту. Ольга Рошкевич втрачена назавжди. Немає ні матері, ні батька. Замінили їх мачуха і вітчим, який не раз радив Франкові взяти ціп і працювати, якщо той не може втриматися між панами.

Михайло Павлик наполягав на організації спільного господарства. Поїхавши у Дрогобич, Франко одержує паспорт. З паспортом він їде в Станіслав, щоб зібрати матеріал про еміграцію, гуртки, повстання.

Тут він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в яку закохані деякі гуртківці, але вона нікому не відповідає взаємністю. На Франка вона справила сильне враження. Він покохав її. Вони писали одне одному листи. Якось у листі Франко звернувся до її матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки Юзефи. З відповіді Франко зрозумів, що дівчина відмовила йому. В Юзефу також був закоханий Фелікс Даминський, який ревнував її до Франка. Фелікс писав листи Франкові, в яких говорилося про Дзвонковську.

Юзефа хворіла на туберкульоз і тому відмовляла всім, але знав про це лише Франко.

Учень 2. Франко все ще сподівався, що спільне господарство з Павликом вдасться налагодити. До спілки він хотів залучити і матір Юзефи. Спочатку Антоніна Дзвонковська не погоджувалася, але через деякий час несподівано пристає на цю пропозицію. Отримавши солідну позику, вона вирішила вкласти гроші в спілку. Франко не поспішав з приїздом. Антоніна Дзвонковська звертається до Фелікса, а той просить Франка приїхати до Станіслава. Іван повідомляє Павлика про наступний раунд переговорів відносно комуни, а той, у свою чергу, повідомляє Драгоманова. Драгоманов підтримав ідею і порадив їм обов'язково організувати спільне діло, щоб мати з чого жити, а відповідно, й стати на ноги. Але, відмовивши Франкові, Антоніна продає свій маєток, і на цьому історія з комуною закінчується.

Учень 3. Проте Франко не поривав стосунків з Юзефою. Він сказав, що допоможе їй спробувати сили в літературі, спочатку перекладачкою, а потім письменницею. Вона пообіцяла, що візьметься за роботу, але її зацікавили суспільні питання. Останні роки свого життя вона вирішила присвятити освіті. Стала народною вчителькою.

Після 1885 року сліди Юзефи загубилися. І лише недавно вдалося встановити, що вона вчителювала недалеко від Станіслава, у селі Княгиничах. У неї була надія, що чисте повітря допоможе побороти хворобу. Дівчина померла від паралічу, але Франко вважав, що від туберкульозу. її могилу віднайшли на кладовищі в Івано-Франківську, і з надмогильної плити ми знаємо дати народження і смерті: 1862—1892 pp. Вона прожила лише тридцять років.

Дослідник епістолярія. Ярослав Ярош у статті «Червоні маки у русому волоссі, або Друга Франкова зоря» наводить нам тексти двох листів Юзефи до Івана Франка.

В одному листі дівчина писала:

«Високоповсяжний пане Франко! Наскільки знаю Вас особисто із листів, я ціню шляхетний Ваш характер і маю щире співчуття до Вас. Я знаю, як багато Ви перестраждали поміж несприятливих обставин і відсутності громадського життя, відповідного Вашим прагненням. Але поза тим симпатії, які маю до Вас, не є такого характеру, щоб на них можна було уґрунтувати згаданий союз. По-моєму, щира і правдива дружба, оперта на спільність прагнень, — цього було б досить...»

Дослідник епістолярія. Він був обурений. Згодом вона пише: «Пане, прикре враження справив на мене Ваш лист. Думаю, якби Ви перечитали його зі спокоєм та уважністю, то не надіслали б. Знаючи, однак, причини, які змусили Вас написати його, гніватись не можу... Не знаю, на якій підставі обвинувачуєте мене в кастовості, якої і сліду нема в моїм поводженні... Знаю, що польської національності, але ж до українського народу, хоч його мало знаю, прив'язалася щиро... Великим для мене було б задоволенням, якби могла довідатись, на основі чого Ви зробили висновок про мою гордість і аристократичні капризи... На згадку ж про мою небезсторонність до успіхів у високих сферах мимоволі хочу сміятись. Людей, а особливо чесних, ціную більше ніж зірки, не тягнучись при тому до жодної з них...»

Учитель. Відійшла в минуле Ольга! Не прийняла його любові Юзефа, якої вже теж немає на світі. Лиш біль страшний, пекучий в серці там Все заповнив, усю мою істоту.

Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,

А сліз нема, ні крові, ані поту.

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

Ридать! кричать! — та горло біль запер.

Вона умерла! — Ні, се я умер!

Де ж порятунок? Франко так вірив, що любов врятує його від отих земних незгод. Отже, прощай Ольго, прощай, Юзефо...

— Хто та жінка, від якої «І очам приємно» для поета? (Целіна Журовська-Зигмунтовська).

Учитель. Звернемося знову до листа, написаного А. Кримському: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперешньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене... її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єски в «Ізмарагді...»

Роман Горак розповідає і про цю сторінку життя І. Франка. Як саме? Послухаємо третю групу.

Повідомлення учнів третьої групи за III частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. Франко зізнався, що через цю жінку з'явилося «Зів'яле листя». Широкому колу читачів про Целіну вперше оповів син Франка Тарас у книжці «Про батька». Після Целіни Зигмунтовської залишилося вісім листів до Франка та невеликий портретик.

У 1887 році редакція однієї з газет оголосила кон-курс на кращий прозовий твір. Франко подав повість «Лель і Полель». Прототипом образу Регіни була Целіна.

Зигмунтовська (у дівоцтві — Журовська) завжди твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він за нею. Вона зупиниться — і він зупиниться. Потім Франко зник.. Але одного дня він з'явився в супроводі якоїсь жінки. Вони стояли збоку і, поглядаючи на Целіну, щось говорили. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Франка. Панна Целя полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.

Учень 2. На початку 1890 року Целіна Журовська виїхала зі Львова. У квітні перемишльська газета повідомила про шлюб Яна Добржанського, магістратського секретаря, з панною Журовською. 1896 року Целіна знову з'явилася у Львові. Сама, без чоловіка. Лише тепер Франко довідався правду. Целіна не була тоді ще заміжня, то йшлося про якусь іншу Журовську. Збірка поезій «Зів'яле листя» вийшла 1896 року. Цього ж року Целіна взяла шлюб із Здіславом Зигмунтовським, який був значно старшим від неї. Через багато років, під час хвороби дружини Франка, Целіна сім місяців житиме в їхньому домі, доглядаючи за дітьми.

Якось на зборах у Львівському університеті Петро Франко, згадуючи про останні роки батька, сказав, що в залі є жінка, яка під час хвороби Ольги Федорівни замінила їм маму. Він говорив про неї дуже приязно.

Учитель. Послухаймо поезію «Моїй не моїй», яка присвячена Целіні Журовській (збірка «Мій Ізмарагд»).

Учениця.

Поклін тобі, моя зів'яла квітко,

Моя розкішна, невідступна мріє,

Останній сей поклін!

Хоч у житті стрічав тебе я рідко,

Та все ж мені той спогад серце гріє,

Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не пустила,

В моїх грудях зглушила і вгасила

Любовний, дикий шал,

Тим ти в душі, сумній і одинокій,

Навік вписала ясний і високий

Жіночий ідеал.

І нині, хоч нас ділять доли й гори,

Коли на душу ляжуть злії змори,

Тебе шука душа

Ідо твоєї груді припадає,

У стін твоїх весь свій тягар скидає,

І голос твій весь плач її втиша.

А як коли у сні тебе побачу,

То, бачиться, всю злість і гіркість трачу

І викидаю, мов гадюк тих звій;

Весь день мов щось святе в душі лелію,

Хоч не любов, не віру, не надію,

А чистий, ясний образ твій.

Учитель. Раджу вам ще прочитати «Перехресні стежки» та «Лель і Полель». Прототипом героїнь повістей, кожну з яких Франко назвав Регіною, є також Целіна Журовська.

Мотив смутку від нерозділеного кохання, туги за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, вплітається у жмутки «Зів'ялого листя». Він не знав, як втішити цей біль. Його любов, що народилася колись давно в Лолині, промайнула холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її в цьому?

— А найкращим другом Франка була «жінка; котра була поруч». Хто це? Що нам відомо з повісті про неї та її життя поруч із чоловіком?

Повідомлення учнів четвертої групи за IV частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. У березні 1885 року в Києві Франко знайомиться з Ольгою Хоружинською. Це була розвинена і освічена дівчина з демократичними поглядами, привітна і дотепна. Франко дивився на неї, як на жінку-друга, товариша та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі лист з проханням стати його дружиною. Із листування Ольги та Франка відомо, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич. Ольга це також знала, але вона любила його і тому погодилась. 16 травня 1886 року в Павлівській церкві відбувся шлюб І. Франка з О. Хоружинською. Нареченій було 22 роки, а Франкові 30.

Учень 2. Львів одруження Франка з «малороскою» зустрів неприязно. Молоді оселилися у « партеровій кам'яниці», де було дві кімнати і кухня.

1887 року у них народжується син Андрій, 1889 — Тарас, 1890 — Петро, 1892 — дочка Ганна. Сім'я жила дуже бідно. Ольга була вірною дружиною, багато до-помагала своєму чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе...

Франко починає писати дисертацію, Ольга з дітьми їде в Нагуєвичі. Діти хворіють, немає за що жи-ти, але вона справляється з усім.

У Франка з'являються перші ознаки хронічного поліартриту. Він збирається працювати у Львівському університеті, але дорога до університету йому назавжди закрита.

Учень 3. Для Ольги то був крах. їй було важко і фізично, і духовно, зникли всі надії на краще... Події цих років порушують її психіку.

У 1900 році їй виповнюється 36. її оперували, але невдало, почалися напади божевілля.

У 1903 році загострюється хвороба Франка — настає параліч рук.

У 1913 році помирає їхній старший син Андрій. Наприкінці наступного року Франко змушений віддати дружину до закладу божевільних, звідки вона виходить у 1918 році.

В останні роки життя зустрічалася з Ольгою Рошкевич, Целіною Зигмунтовською. Жінки згадували минуле і Івана Франка.

17 липня 1941 року її не стало. Похована вона на Личаківському кладовищі поряд із Франком.

Учитель. Кохання... Воно існує, мабуть, відтоді, як на землі з'явилася людина. Тема кохання — чистого, благородного почуття — вічна тема в літературі. Недарма в народі кажуть: «Світ постав з любові». Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики, які знаходимо у збірці «Зів'яле листя».

Вічна загадка любові, життя люблячого серця, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поезії. Скільки чарівних віршів, що вражають щирістю почуттів і збагачують нашу душу, написано поетами різних часів і народів. Хто перелічить ті мистецькі шедеври, що створило людство, оспівуючи любов?

Повідомлення учнів п'ятої групи.

Учень 1. Першим в історії західноєвропейської літератури письменником, що вустами ліричного героя не лише розповів світові історію свого кохання, а й відкрив перед читачем найпотаємніше почуття, став Данте Алігієрі, автор славетної «Божественної комедії».

У І. Франка, дослідника й перекладача творів великого італійця, читаємо: «Маючи дев'ять літ, Данте побачив раз на вулиці дівчину, роком молодшу від нього, в суконці, червоній як кров. У тій хвилі дух життя, що пробуває в найтайнішій комірці серця, почав тремтіти так сильно, що в найтихіших пульсах видавався мені страшним». Потім він бачив її часто, аж одного разу, коли вже мав 18 літ, побачив її одягнену в пребілу сукню; вона обернула свої очі в його бік і поздоровила чемно з невимовною ласкавістю...»

Так почалася найвідоміша в світі історія кохання поета до жінки. Знову читаємо в І. Франка: «Хто була та пані, що першою своєю появою збудила в серці 9-літнього хлопця таку могутню пристрасть і зробилася провідною звіздою цілого його життя? ...Се була молода Беатріче, дочка якогось флорентійського патриція, що пізніше вийшла заміж і вмерла 1290 року, проживши 24 роки».

Після смерті Беатріче Данте пише автобіографічну повість «Нове життя». До неї включає ЗО поезій, що розповідають про його кохання, мрії, а також про страждання, пов'язані зі смертю Беатріче.

Так історія одного погляду та одного вітання перетворилася під пером майстра на прояв палкого почуття захоплення жінкою, на гімн духовній сутності людини.

Учень 2. Через півстоліття після знаменної події в житті Данте, 6 квітня 1327 року, інший великий італієць Франческо Петрарка зустрів в авіньйонській церкві Св. Клари чарівну молоду жінку, почуття до якої, оспіване пізніше в численних поезіях, стало сенсом його життя й принесло йому світову славу.

З творів Петрарки відомо, що Лаура не тільки не відповідала йому взаємністю, а вони навіть не були близько знайомі. Тому кохання поета до незнайомої заміжньої жінки безнадійне.

Лаура у 18-річному віці вийшла заміж за дворянина, стала матір'ю 11 дітей і померла під час епідемії чуми. Але її чарівний образ, поетично відтворений Петраркою, пережив століття.

Учень 3. Майже через два з половиною століття після появи «Книги пісень» Петрарки великий англієць Вільям Шекспір у знаменитому 130 сонеті змалював зовсім інший портрет коханої жінки. Правда, ім'я її точ-но невідоме. «Смаглявою леді» назвав її англійський драматург XX століття Б. Шоу. Не тільки земною кра-сою відрізняється вона від своїх «попередниць» — Беатріче та Лаури. І вчинки її далекі від янгольських :

Та не смагляве милої чоло,

А чорні вчинки — лиха джерело.

Ця жінка здатна зрадити, але ліричний герой вибачає всі гріхи своїй Смаглявій леді і продовжує її кохати.

Так свої сонети Шекспір перетворив на монолог ліричного героя про життя людського серця, яке любить і страждає.

Учитель. Наприкінці XIX століття власний варіант ліричної драми кохання представив світові і великий українець Іван Франко. «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові/співцеві кохання і настроїв», — писав М. Коцюбинський.

60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три цикли («жмутки») і дав збірці назву «Зів'яле листя», яка до сьогодні викликає дискусії серед франкознавців.

— Слово має літературний критик.

Учень — «літературний критик».

У 1896 році вийшла збірка поезій І. Франка, яка ще й до сьогодні викликає дискусії серед франкознавців. Причиною цих суперечок був сам автор, який до першого видання (1896р.) додав у вигляді передмови щоденник юнака, що пішов з життя через нерозділене кохання. А вже у другому виданні, яке побачило світ у 1911 році, сам Іван Якович говорить, що поезія його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною містифікацією.

І ось постало питання: чи існував цей щоденник насправді? Виявляється, що існував, і підтвердженням цьому є нарис Уляни Кравченко «Перший рік практики. Шкільний рік 1881/82» з циклу «Спогади вчительки», який друкував журнал «Дзвін». У мемуарах письменниці не лише змальовується життя молодої дівчини під час першої її практики на Львівщині, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних прихильників Юлії Шнайдер (справжнє ім'я та прізвище поетеси Уляни Кравченко) був і автор щоденника, що нас цікавить, — двадцятирічний учитель Супрун. Після відмови Уляни одружитися він надіслав їй любовного листа — щоденника, а сам зник з містечка. У зізнаннях усних і щоденникових юнак погрожував самогубством, але Уляна не знає ні про подальшу долю хлопця, ні про те, чи спробував він вкоротити собі віку. І ось цей щоденник потрапляє до рук І. Франка, де він власноручно робить помітку польською мовою, яка в перекладі звучить так:

Серце страсті

Рвуть на часті.

Хто позаздрить

Цій напасті?

Учитель. Франко висловив надію, що й сучасне покоління, можливо, знайде в цих віршах таке, що відгукнеться в душі зовсім не песимістичними тонами.

Сьогодні ми спробуємо знайти відповідь і на таке питання: чому збірку «Зів'яле листя» називають ліричною драмою? Сподіваюсь, що вам допоможе поетично-музична інсценізація «Тричі мені являлася любов», яку ви підготували.

ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ

(поетично-музична інсценізація )

Дійові особи: Супрун, Франко, двоє ведучих, чотири музи, Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Ольга Хоружинська, Целіна Журовська, тітка Целіни.

Декорації.

У кутку стіл, накритий вишитою скатертиною, на ньому стоїть підсвічник. У глибині кімнати три стільці (за кількістю жінок).

На стільці сидить двадцятирічний учитель Супрун і пише щось у щоденнику, окремі речення коментуючи вголос. На обличчі печаль і страждання, в очах порожнеча.

«Те, що пишу, — то буде останній відблиск мого життя. Маючи непохитне рішення залишити цей нужденний світ, присвячую цих кілька слів моїй обожнюваній; там буде, щоправда, багато гіркоти й терпкості, однак на істоту, серце якої сковане кригою, мов панциром, це не повинно зробити ніякого враження...» (встає і починає ходити).

1 -й ведучий (читає під музику). Молодість, весна і кохання! Три спокуси людського життя — три принадні сестри, увінчані квітами, вінчають молоде чоло людини... Де тільки появляються вони разом, там відразу вже є четверта — поезія, і коли б ми три перші уявили собі в матеріальних постатях, поезія була б полум'яним духом Пігмаліона, котрий оживляє їх.

(Супрун читає вірша. Потім залишає свій щоденник на землі і потихеньку виходить.)

Більше тебе не побачу,

Мовчки піду самотою.

Тільки невтишена туга

Йде невідступно за мною.

(Звучить повільна мелодія. Входить Іван Франко, підбирає щоденник. Повільно його гортає. Запалюючи свічки, сідає за стіл читати.)

Ведуча. Сліди перечитання щоденника Супруна своєрідно позначилися на «Зів'ялому листі». Між щоденником самогубця і «Ліричною драмою» — Франковою збіркою — текстуальних збігів майже немає. Характерний відгомін «людського документа» відчувається в «Зів'ялому листі» на рівні концепцій книги (діалектика буття і смерті, їх взаємопереходи), на рівні жанрово-композиційної структури («Зів'яле листя» можна теж назвати лірико-трагічним щоденником).

Ведучий (починає читати після невеликої паузи).

Початок 1880 року був особливо важким для Франка. Він втратив назавжди Ольгу Рошкевич, ту єдину, без котрої не уявляв собі свого майбутнього.

Франко відчував себе спустошеним і неспроможним далі не тільки боротись, а й жити. Не міг забути Ольги, хоч розумів, що вийшла вона заміж лише для того, щоб бути вільною. Ольга була його мрією, а мрії завжди залишаються мріями... (Тиха музика).

(Франко сидить за столом і читає щойно написаного вірша, а в цей час виходить перша жінка і сідає на стілець.)

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на лице твоє,

Чогось мов щастя й волі серце прагне.

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів, — молода любов

З обійм виходить гробових, студених...

(Лунає повільна музика).

Ведуча. Друзі Франка постійно згадують одне й те ж ім'я — Юзефи Дзвонковської. їхні розмови свідчать про те, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки передовими й оригінальними поглядами.

На Франка шляхтянка справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум. Після Ольги Рошкевич Юзефа була саме тією жінкою, яка могла б йти поруч, тобто могла стати його дружиною.

На жаль, не вдалося знайти до цього часу ні одного листа, котрі писав Франко до неї. Про зміст цих листів можна лише здогадуватися з відповідей Франку...

Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому...

Учень у ролі Франка читає вірш.

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись назовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

(У цей момент друга жінка сідає на стілець).

Ведучий. У травні 1886 року І.Франко вдруге приїхав до Києва, маючи намір одружитися з Ольгою Хоружинською. Він оселився у помешканні власника «Мінеральних вод», галицького емігранта Качали, використовуючи час не тільки на женихання, але й студіювання наукових матеріалів. Наприкінці травня відбулося вінчання.

Перша Муза, вийшовши на середину сцени, читає вірш «Моїй дружині». Жінка, яка виходить у момент читання, стає за спиною в Івана Яковича, наче його тінь.

Ведуча. Ольга Федорівна була доброю матір'ю, вірною дружиною, невтомною помічницею Івана Яковича. Допомагала йому в літературній праці, видавала заснований письменником журнал «Житє і слово». На свій кошт вона опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті.

Здавалося б, що саме їй і були адресовані любовні гімни... Але... (мелодія).

Учень — «Іван Франко» (сидячи за столом, читає з піднесенням).

Безмежнеє поле в сніжному завою,

Ох, дай мені обширу й волі! —

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

І в серці нестерпнії болі.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

А чень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Ведучий. Це перша і далеко не остання поезія, яку Іван Франко присвятив Целіні Журовській (Зигмунтовській).

Звучить запис вірша «Чого являєшся мені...» Входить панянка в гарній сукні і похапцем відкриває конверт. Дістає звідти листа і з хвилюванням читає :

За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Целіна повільно зминає листок, продовжує тримати його в руках. Сівши на стілець, вона відкидається назад і дивиться вдалечінь. До неї підходить тітка, яка намагається переконати племінницю у марності таких переживань.

Тітка Целіни. Целіно, віддай мені ці всі листки, вони тобі зовсім не потрібні. Невже ти не бачиш, що цей Франко тобі зовсім не пара. Ти повинна вийти заміж за чоловіка, який забезпечить тебе і твоїх дітей. Крім того, Целіно, ти на державній службі і маєш декрет, який при одруженні втратиш. Бо ж ти сама прекрасно знаєш, що закони Австрії не дозволяють заміжнім жінкам працювати на службі.

Учень — «Франко» (сидячи за столом, читає):

Так, ти одна моя правдивая любов,

Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;

Ти найтайніший порив той, що бурить кров,

Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.

Встає із-за столу і підносить до свічки щойно прочитаного вірша, який горить на підносі (фоном є музика).

Друга, третя і четверта музи (стають позаду жінок і читають вірш «Тричі мені являлася любов»).

Ведуча. Під тягарем життєвих обставин сорокарічний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звірем», що «тікає у нетрі, щоб у своїй берлозі здихати».

Ведучий. Такий емоційний стан був обумовлений фактами і особистого, і громадського життя. Іван Франко пережив напад важкої недуги, що підточила його фізично, любовна ж драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою.

Ведуча. Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала», і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла» (звучить музика).

Узагальнююча бесіда.

— Чому збірку названо ліричною драмою ?

(Три «жмутки» — це три дії, зміст яких — життя і невдале кохання ліричного героя, конфлікт надзвийчайно напружений: адже тричі йому «являлася любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився у всьому, прокляв життя. І проклявши, покінчив життя самогубством. І формою вислову думки (монолог)»Зів'яле листя» теж нагадує драматичний твір. Драматизм цей близький до народної пісні).

— Кому адресовані згадані сьогодні вірші? Чи можна назвати «Зів'яле листя» автобіографічною збіркою?

(Автобіографічні мотиви посідають у збірці чільне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Отож не слід ототожнювати ліричного героя з автором, тому що митець має право на певні художні узагальнення, домисел. Хоч вірші Франка і мають своїх прототипів, але, як справедливо відзначають дослідники, поет створив у збірці узагальнений і досить абстрактний образ жінки. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя — «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну, така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї жіночої постаті, три грані одного крила. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії).

— Чому у цій збірці немає віршів, присвячених дружині поета ?

— Назвіть основні мотиви збірки.

(Якщо в першому «жмутку» переважають життєстверджуючі мотиви, то в другому — вони слабнуть, а в третьому герой розуміє, що «стелиться...в безодню шлях». У цьому спалаху почуттів людина згоряє та загартовується, стає благороднішою її душа.

Провідна тема цих поезій — трагічні переживання поета, зумовлені тяжкими умовами життя та нерозділеним коханням. У відчаї ліричний герой вирішує піти з життя. Біль, жаль, туга, сум).

Учитель. Автор зі всією щирістю передав стан душі закоханої людини. Поет доводить, що кохання — найкращий скарб молодої душі, його не можна «розтратити марно, без тями». Освідчуючись у коханні, ліричний герой обіцяє:

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні...

Справді, інтимні вірші Франка «самі просяться в музику» (М. Коцюбинський). Мелодії до них створили М. Лисенко («Безмежнеє поле», «Я не кляв тебе, о зоре»), П. Майборода («Не минай з погордою»), Данькевич («Чого являєшся мені...»).

Звучать аудіозаписи пісень «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (Кос-Анатольський), «Червона калино, чого в лузі гнешся?»

Учитель. Чому, на вашу думку, ці твори стали популярними піснями і на крилах музики линуть до сердець людських?

(Очевидно, тому, що в них поет висловив найсокровенніші почуття і думи людини і зробив це високо-художньо, поетично. Ці твори — найніжніші порухи чутливої його душі, вони його «тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, завмерлеє в серці кохання». Ось що робить з людиною кохання. Воно дає їй натхнення, творчу наснагу, людина під впливом його всесильних чарів стає поетом. Так, так, кожний закоханий — поет, тільки не кожен може це передати віршами).

— Яке ваше ставлення до ліричного героя збірки?

V. Підсумки уроку

— Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із «Зів'ялого листя»: слабкої волі чи сили духу?

(Франко не побоявся видатися слабким — найбільші таємниці своєї душі довірив світові, нам з вами. Це — ознака не слабкості, в якій звинувачували поета окремі сучасники, а духовної сили. Бо знав митець: люди смертні, та вічним є кохання — і взаємне, щасливе, і нерозділене, стражденне. Тому й сьогодні, через багато літ з часу появи, хвилюють нас правдиві і щемні поетичні рядки «Зів'ялого листя»).

Учитель підсумовує сказане.

— Франко, як і його ліричний герой, теж кохав, теж страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу — і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію.

Спасибі поетові за те, що умів так кохати і мав талант донести до людей свої почуття, спасибі за те, що створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

Життя скороминуче, а кохання — вічне.

У своїй знаменитій книзі «Что движет солнце и светила» Євген Богат розповідає повчальну історію. В Канаді зграї птахів постійно розбивалися вночі об високу освітлену телебашту. Щоб запобігти загибелі птахів, вогні згасили. «Треба бути яскравими, але не треба, щоб об тебе розбивались... І зараз шукає Ізольду Тристан, і пам'ятає чудову миттєвість Пушкін. Інколи цей світ посилає нам послів, ми їх, на жаль, часто не впізнаємо. Це ті, хто нас любить. Це — люблячі нас. Не впізнаючи, ми нехтуємо і світом, який їх нам послав».

Будьмо ж уважними до людей, які нас оточують! А особливо до тих, хто нас любить. Поважаймо їхні почуття. Тільки так кожен із нас може розраховувати на те, що і його відкрите серце не буде скривджене й зневажене.

Зустрічаймось. Вітаймося словом.

Погляд — в погляд, і в руку — рука.

Ми приходимо в світ для любові.

Все, що інше, — неправда гірка.

Ганна Чубач

VI. Домашнє завдання

1. Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Зів'яле листя».

2. Написати невеликий твір на одну з тем: «Зів'яле листя у серці й пам'яті Івана Франка», «Мої роздуми над ліричною драмою Івана Франка».